Олександр Столяров

Руїни Старого Замку. О. Столяров.
Щоб оформити свій давніший дописі «Знахідка на другому плані» мені довелось добре переколупати свій фотоархів що до Старого З...амку нашого міста. В ході роботи знайшлися моменти, які поставили питання і навели на роздуми.
Кинулось в око, що найбільше є сучасних світлин. На другому місті по кількості - фото1960-1990 років, а на третьому - фото 1900-1939 років. З 1939 по 1960 роки зображення порідшали. Чому?
Перше місце абсолютно зрозуміло - при незалежній Україні, фотографування набуло значного розповсюдження, бо вже довший час майже кожен носить з собою вмонтований у мобілку фотоапарат. Це друге місце починаючи з кінця 1950 років пояснюється тим, що фото справа в СРСР стала доступною для людей і почала стрімко розповсюджуватися. Фотоапарат мав багато хто, особливо дешеві - «Любитель», «Смена» і «Чайка».
Третє місце. Значна кількість світлин у кінці ХІХ початку ХХ ст. також зрозуміла. Європа на той час знаходилась на піку розвитку фотографії, а ми тоді до неї належали.
А от з 1939 був зроблений крок назад – ми увійшли в СРСР, де фотографія ще тоді не набула широкого розвитку та й слідом пішли лихоліття другої світової з усіма повоєнними наслідками. Слід відмітити - значна кількість фото зроблені в цей час німцями і те, що з 1945 по 1960 роки в основному знімали трофейними німецькими апаратами. Я сам починав з Роллефлекса 1936 р. випуску - кадр 6х6 і, уявіть собі, вже тоді з просвітленою оптикою! Були у нас тоді реальні проблеми з плівкою і папером, з реактивами і з фотозбільшувачами. Так мій батько-хірург сам зробив фотозбільшувач з дерева і другого німецького фотоапарата з об’єктивом на гармошці. Ним я користувався аж до початку 1960 років. Зрозуміло, чому аматорські світлини цих років часто дуже не якісні? У ті часи задумувались майже над кожним кадром, ставлячи перед собою гамлетівське питання: - Знімати, чи не знімати, друкувати чи ні. Нікому і в голову не могло прийти фотографувати якийсь салат, шашлик чи пиріг…, хоч і це людям потрібно.
Наш Старий Замок фоткали часто, у всі часи, бо він вражає, дуже фото генічний, ним пишалися і люди намагались залишити його зображення на пам’ять для себе і для нащадків. Завдяки цьому ми маємо настільки значну кількість зображень різних періодів, що часто не можемо зрозуміти, коли конкретно зроблена та чи інша світлина, а хочеться ж для наших археологів визначити найдавніші залишки фундаментів колишніх будов, уточнити їх розташування, щоб серед перебудованого Коритовським і ще після нього, виділити якось найбільш древнє, адже Замок мінявся на протязі сотень літ. Особливо значні зміни відбулися за досить короткий період - у першу світову війну, і вони зафіксовані на світлинах. Цікаво розібрати їх у хронологічному порядку.
Спочатку по відсутності руйнувань я визначив фото, які точно зроблені до початку першої світової війни (для прикладу приводжу ф1, ф2.). З історії відомо, що 23. 08. 1914 р. – Російські війська без особливих руйнувань навколо Замку займають Тарнопіль. Потім відібрав світлини з зруйнованим дахом - після бомбардування і артобстрілу міста 15.06 .1915 р. німецько-австрійськими військами. Замок обстрілював ся досить ретельно у ньому на ті часи заходились військові казарми. Серед багатьох виділилось фото (ф.3), де дах замку зруйнований, а будинок між Старим і Новим Замками вцілів. На наступному знимку (ф.4), він вже трохи пошкоджений, певне, у наступне бомбардування міста німцями, ще при росіянах, адже діти на світлині віддають честь по російські, видно, й фотографував росіянин. Подальші буренні події не дуже то давали можливість щось фотографувати, а, якщо й щось робилось у цьому напрямку, то датувати світлини неймовірно тяжко. Тому даю лише хронологічні віхи тих подій.
09.04.1917 р.- Під Українською Центральною Радою.
29.06. 1917 р. - німецьке бомбардування.
20.07.1917 р. - підпал будинків і військових споруд
відступаючими росіянами.
21.07. 1917 р. –знов німці бомбардують місто.
24.07 1917 р.- німці у Тарнополі.
На фото (ф.5) вже є вроді, німецькі вояки, тобто це було вже після 24.07. 1917 р. коли росіяни відступили. Бомбардування на цьому не скінчились - 23.10.1917 – проходить вже російське бомбардування. Певно у той час і зруйновано остаточно будинок між Старим і Новим Замками (ф.6).
Знов надаю лише дати подій, відмічаючи, що за ці часи значних бомбардувань, чи артобстрілів міста не відбувалося.
01.09.1918 р. – утворення ЗУНР.
22.11.1918 р. уряд ЗУНР у Тарнополі.
02.01.1919 р. - ЗУНР у Станіславові.
02.06. 1919 р.– Поляки займають місто.
15.06.1919 р. – українські Січові Стрільці визволяють
Тарнопіль. Чортківська дефензива.
16.07.1919 р. – знов у місті поляки.
26.07 – 20.09. 1920 р. – більшовики у Тарнополі.
20.09 1920р.- польська піхота і кіннота армії УНР у місті.
13.12. 1920 –тернопільське воєводство.
Маючи лише одну світлину руїн внутрішніх будов по при Старому Замку (ф.7) і швидке перетікання подій, тяжко зорієнтуватись, коли вона зроблена, але по зафіксованих руйнуваннях впевнився, що у першу світову дахи на Замку були повністю знищені, а з приходом польської влади зразу почалась його відбудова (ф.8- ф.10). Така вроді й незначна систематизація попутно дала мені змогу знайти в себе помилку. Виявляється ф.4.не 1914-1915 року, як я раніше вважав, а 1944 р., бо дах вцілілий, як і на (ф.11, ф.12) і є лиш один слід від, напевне, випадкового снаряду вище третього поверху Замку. Може, хтось засумніватись – чому не видно (ф.10) значних пошкоджень. Відповідь проста звільнення міста проходило з східного боку, тому значні пошкодження - в східній його частині (ф.12, ф.14).
В завершення висловлю надію, що мої дописи якось зорієнтують зацікавлених старовиною нашого міста і допоможуть вибрати шлях при поверненні нашому Старому Замку давнього виду. Якщо ж говорити про всю проблему нашого міста , то на майбутнє найкращим був би шлях, запропонований давніше не знаю ким (ф.15). Треба спробувати лишити старий центр Тернополя старим і не натикати поміж давніх споруд сучасну архітектуру. Відмічу, що перші кроки вже робляться – два годинники декілька поновлених башточок та нормально добудованих і реставрованих будинків. Треба і надалі, якщо щось робити у Старому Місті, то під старий манер, не винищуючи давні дух і ментальність, зберігаючи старовинну привабливість..., хоч того, що в нас ще лишилося.

See More

Тараканів форт. О. Столяров.
У 1795 р. в результаті третього поділу Польщі Дубно відійшло до Росії і стало прикордонним містом. Старі фортеці вже не відповідали вимогам часу і не контролювали новозбудовані залізничні шляхи. Основною загрозою Росії були Австро-Угорщина і Німеччина. Командуванням царського війська був розроблений план побудови на заході нових шести фортець. Однією з них став Тараканів форт, який у відповідності до пла...

Continue Reading

Анна і Ємілія Грубер. О. Столяров.
Цвинтарні камені зберігають багато цікавих моментів, сумних історичних подій і людських доль . Люди завжди цікавились і намагались познайомитись з їх таємницями.
Мені тернопільський Микулинецький цвинтар знайомий з дитинства – жив недалечко і дітлахами ми частенько там бували. Нещодавно мені, як давньому тернополянину, довелось провести невеличку екскурсію по ньому для не байдужих до історії нашого міста знайомих (ф.1). Серед багатьох... поховань, про які я знаю і розповідав, здається, найбільше враження на людей справила могила Анни і Емілії Грубер (ф.2, ф.3), що й спонукало мене зробити з слів корінних тернополян цей допис, щоб з давньою тернопільською подією познайомилось більше людей.
Зараз мало хто знає про це подвійне поховання. Воно було у групі перших на створеному у 1840 р. цвинтарі. Спочатку 07.09.1847 р. була похована Анна Грубер – мати-одиначка, яка проживши все життя у бідності, тяжко працюючи двірником та на інших не надто престижних роботах. Живучи в бідності і стягуючи копійчину до копійчини вона робила все, щоб її донька Емілія жила у повному достатку, отримала освіту і знайшла гідне місце у житті. Натомість невдячна дочка зневажливо ставитися до мами, заздрячи подружкам з багатих, сімей вимагала все нових і нових нарядів, цуралася матері і, навіть, ... била її.
Лише зі смертю матері Емілія зрозуміла, що вона втратила, і як негарно вона поступала з матір’ю, що все своє життя присвятила їй. Кожен день вона ходила до матері провідати і вибачитись, плакала з відчаю, згадуючи свою не достойну поведінку, поки... 19.09.1847 р. прямо коло могили матері Емілія не померла. Поховали її поруч - через дванадцять днів після поховання матері.
Цей випадок набув широкого розголосу у нашому місті. Всі були вражені таким перебігом подій і на зібрані його мешканцями кошти був замовлений і споруджений надгробок, що представляє собою янгола з символами смерті, одну руку він поклав на символічні урни з прахом (більша - мамина і менша - доньки), а у другій тримає погаслий факел життя...
Довгі роки тернополяни використовували цей випадок, як яскравий повчальний приклад при вихованні шанобливого ставлення дітей до своїх батьків. Можливо, тернополяни трохи змінили дійсний хід подій, підсиливши їх пікантними подробицями, та взагалі, думаю, так воно і було, бо маю схожу за змістом інформацію про це з декількох незалежних джерел.

See More
Image may contain: 1 person, standing and outdoor
Image may contain: one or more people, shoes, tree and outdoor
Image may contain: outdoor

Купина неопалима (Ясенець). О. Столяров.
В природі, на нашій святій Тернопільщині росте ця рослинка. Неопалимою вона зветься через те, що виділяє при цвітінні легкозаймисті від відкритого вогню масла. Враження цікаве. Піднесеш вогонь повітря навкруги спалахує, а рослинка лишається неушкодженою. Чом не чудо?
Про неї ще Біблія говорить:- « І з’явився йому (Моісею) Янгол Господній у полум’ї з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить , але не згорає кущ.... І сказав Моісей: - Зійду і побачу це велике видіння – чому не згорає та тернина?... І сказав Господь: - Не зближайся сюди! Здійми своє взуття з ніг твоїх, бо земля це свята!» (Книга вихід.4.)
Не впевнений на рахунок інших місць, а от на Гусятинщині коло с. Вікно я Купину бачив. Конретніше це заповідник Медобори - район гір: Богіт, Звенигород, Гостра Скала, Ципель, Любовня, Довга, Лебедиха, Вавричина, а також скелі Франка. Цвіте чудо-квітка не тільки в дикій природі, а часто і коло людських хат. У Тернополі квітникарі її також вирощують .
Примушую себе зупинитись, бо про цей заповідний ще з 1910 р. район (колись звався Варшавський заповідник) можна писати дуже багато цікавого: поселення людей кам’яного віку, культовий центр язичників з часів до нашої ери, скіфські пам’ятки, слав’янські городища-святилища, Подільський ідол, святі цілющі карстові джерела, печери Перлина і Відлюдника, Поляна Блискавок… і унікальні реліктові рослини.

See More